Наша інформаційна політика програє. Війну перетворили на шоу для перерослих дітей. Їх ховають від правди війни. Населення знає Кіма, Арестовича, Подоляка, пса Патрона, Поворознюка.. і те, що коли бачиш воєнкома — треба тікати. Вигідні обличчя та гучні обіцянки, які недоречно розслабляють і створюють неправильні реакції на дійсність. І більш нічого.
Пише у фейсбуці ветеран полку «Азов», командир 2-го штурмового батальйону 3-ї штурмової бригади ЗСУ Дмитро Кухарчук.
Як було б правильно?
Взяти до прикладу США. Там під час першої світової відбувалася радикальна воєнна пропаганда, проводилися паради зі зборами коштів. і тоді в деяких штатах до чверті громадян мобілізувалися добровільно. Хоч на той момент ні їм особисто, ні їхній країні фізично нічого не загрожувало. Тікати було СОРОМНО, це ставало репутаційним хрестом.
Мирні жителі проводили різноманітні флешмоби — «дні без м’яса», «дні без бензину» тощо, а підприємства, які їх не дотримувалися, ризикували бути зачиненими. Під час 2 світової у кінотеатрах перед фільмами транслювалися воєнні ролики, і, бувало, навіть повідомлялася кількість поранених і загиблих американців.
Читати також:
Тепер уявіть, якби в таких умовах дізнавалися про воєнкомів, які штопають уклоністам «білі квитки», нардепів, що їздять по курортах, якісь мутняки з закупками від Міноборони та розкрадання гуманітарки. Це було б вкрай ризиковано. Чого не скажеш про нинішні часи, де ти «нариваєшся» лише за умов, якщо вже публічно аху*ваєш і потрапляєш у заголовки ЗМІ.
Я ще раз нагадаю про «дні без м’яса» у США. А у нас дійшло до того, що волонтери уже влаштовують розіграші, перетворюючи допомогу армії на азартну гру, адже просто так наші більшість напружуватися вже не бажає.
Політика ставлення до суспільства як до дітей триває, почавшись ще з листопада-грудня 2021 року, коли усім присипляли увагу та заперечували ймовірність повномасштабного вторгнення.
Результати ми всі бачили, а висновків ніхто не зробив.
Ви скажете, що я вимагаю ввігнати наш народ у депресію, їм же бідненьким і так тяжко.. А я скажу, що держава вганяє людей у біполярку всеукраїнського масштабу.
Тому що обіцяють «кінець війни за 3 тижні», бути у Криму взимку, перемогу через рік тощо…
Цей неправильний посил затуманив розуміння дійсності. Але іноді війна проривається у картину марічкосвіту українця — і стається шок.
Чому, наприклад, не говорити про загиблих? Я про них публікую. І не лише для зборів, а й для того щоб ви, читачі мого каналу, бачили ціну нашої свободи. А от у масштабах всієї країни – тиша. І виходить так: про загиблих росіян ми щодня дізнаємося, а якою це робиться ціною — ні.
Ми знаємо про звільнені кілометри земель, а скільки життів за них віддали кращі сини та доньки України — це вже чомусь поза контекстом. Тим часом в містах і селах ледве не щодня когось хоронять..
Панове відповідальні за воєнну пропаганду, невже ви впевнені, що це підвищить рівень довіри до вас?
Людина коли не знає дійсності, домальовує катастрофічні картини. Кожен загиблий, повторюся, КОЖЕН! заслуговує на те, щоб про нього знали тут і зараз. І кожен українець значно активніше буде допомагати військовим, бачачи щодня зростання кількості загиблих земляків.
Бо виходить так: ви знімаєте серіали, шоу, розповідаєте про перемогу, а потім кудись ловите українця, який звик уже жити в позиції страуса та у теплій інформаційній ванній.
Деморалізація? А зараз люди не деморалізовані?
Дайте їм інформацію та можливість розпоряджатися нею, дозвольте звикнутися з правдою. Припиніть ставитися до українців як до дітей!
Війна — це не ігри у пісочниці, нація має подорослішати, а не, навпаки, культивувати інфантильність.
Ви кажете: ми розкриємо число загиблих після перемоги. А коли вона буде — та перемога? І як вона виглядатиме? Що таке перемога для вас – не на словах у твіттері, а відштовхуючись від дійсності?
Те, що ми бачимо зараз – це лише початок провалу від безглуздої політики воєнної пропаганди.
Процес розпаду нації запустити значно легше, аніж зупинити. Але поки що ще є шанс обернути все на користь України. Звісно, якщо їм самим це потрібно…
Існує дві моделі імовірної перемоги. Перша — військова. Друга — блядська.
Перша передбачає включення усієї Держави в процес перемоги.
Це означає визнання війну війною, роботу усього державного і приватного сектору на збройні сили, тотальну мобілізацію усього, а не лише сільського населення і відсутність політичного забарвлення у будь-якій діяльності органів влади.
Це важкий шлях, де кожному доведеться покинути зону комфорту, але в результаті спільними зусиллями зробити прорив у ВПК і в кінцевому випадку перемогти.
Друга передбачає створення інформаційного простору, де все заєбісь, де годують обіцянками що війна от-от закінчиться, де мобілізують лише добровольців або тих, хто не може відкупитися, де в українських містах і не видно що є війна, де хтось сподівається на допомогу заходу і де «у кожного свій фронт» — інформаційний, музичний, комунальний, енергетичний, економічний і так до нескінченності.
Так набагато зручніше відчувати себе частиною «перемоги».
Але чи буде в такому випадку перемога?
Хоча навіщо вам задавати собі це питання…, пийте заспокійливе у вигляді заяв про «вжескорозвільненийкрим», ходіть на роботу, куріть кальян, донатьте по 1000 гривень на місяць і продовжуйте жити за принципом «якось воно буде».
Від себе скажу, що за моїми розрахунками війна триватиме ще не менше пʼяти років і якщо діятиме блядська модель — велике питання за яким сценарієм.
